Історичний контекст: радянські гарнізони за кордоном
Після Другої світової війни радянські війська дислокувалися на території НДР, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Монголії, Куби, В’єтнаму та Афганістану. У самій НДР існували десятки великих військових гарнізонів: Дрезден, Потсдам, Магдебург, Лейпциг та інші міста. У ті роки життя сімей військовослужбовців було максимально «радянізованим». Це безпосередньо стосувалося й реєстрації народження дітей.
Існувало два основні способи реєстрації:
- через консульські установи СРСР;
- через органи РАЦС при військових комендатурах.
Саме тому сьогодні багато громадян України мають документи, видані органами РАЦС при військових комендатурах або консульствами СРСР на території іноземних держав. За різними оцінками, за роки існування Союзу сотні тисяч українців народилися за межами УРСР.
Чому Німеччина або Україна не можуть видати повторне свідоцтво
За правилами міжнародного права та Віденської конвенції 1963 року реєстрацію народження здійснює компетентний орган держави, де народилася дитина. Якби реєстрацію в НДР здійснював німецький Standesamt, повторне свідоцтво видавала б Німеччина.
Однак у радянських гарнізонах і закритих військових містечках народження реєстрували консульські установи СРСР або органи РАЦС при військових комендатурах. Німецькі органи не є зберігачами цих актових записів. Українські органи ДРАЦС також не створювали первинного запису. Після виведення військ усі ці архіви були передані до органів РАЦС та архівних установ Російської Федерації.
Правові шляхи вирішення проблеми для громадян України
Існує три основні сценарії отримання повторного свідоцтва:
Адміністративний порядок в Україні. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», громадянин повинен звернутися до органу ДРАЦС (або української консульської установи за кордоном) із заявою про поновлення актового запису. Орган або поновлює запис і видає повторне свідоцтво, або надає мотивовану відмову, якщо архіви недоступні. Наприклад, у відносинах із РФ після припинення дії Мінської конвенції Україна позбавлена можливості отримувати архівні відомості в порядку міжнародної правової допомоги.
Судовий порядок. Багато хто помилково намагається одразу звернутися до суду із заявою про встановлення факту народження. Однак Верховний Суд України дотримується іншої позиції: звернення до суду можливе лише після проходження адміністративної процедури та отримання офіційної відмови від органу ДРАЦС.
Отримання через представника. Якщо первинний актовий запис зберігається в архівах РФ (зокрема, коли свідоцтво було видане консульською установою СРСР або органом РАЦС при військовій комендатурі), громадянин України може уповноважити адвоката або іншого представника звернутися до відповідного органу РАЦС чи архівної установи РФ. Аналогічний механізм можливий і в інших державах — правонаступницях СРСР, якщо їхнє законодавство допускає отримання повторних документів через представника. На практиці саме цей шлях нерідко виявляється найшвидшим.
Слід враховувати, що описаний порядок може застосовуватися громадянами України, які народилися на території колишніх союзних республік СРСР, колишніх країн соціалістичного табору або на територіях із невизначеним міжнародно-правовим статусом (наприклад, в Абхазії). Водночас він не застосовується до випадків народження на тимчасово окупованих територіях України, включно з Автономною Республікою Крим після 2014 року.
Необхідність отримати повторне свідоцтво про народження може виникнути в різних випадках: якщо свідоцтво втрачено, виявлено орфографічну помилку або плануються юридично значущі дії в Німеччині (укладення шлюбу, вирішення міграційних питань).
Щоб свідоцтво про народження мало юридичну силу в Німеччині, на ньому має бути проставлений апостиль, який підтверджує справжність підпису посадової особи та печатки. При цьому апостиль проставляється виключно компетентним органом тієї держави, яка видала документ.
