Хочу розповісти про українку, яка сьогодні живе в Дортмунді. Вона приїхала зі своєю сім'єю (донька, чоловік, який мав право перетинати кордон, і собака) через війну в березні 2022 року з Гостомеля (поруч із м. Буча, Київська область, Україна). Родом вона з Донецька (окупована територія України з 2014 року). Лікар. Мама. Чудова дружина. Добрий друг. І мій клієнт.
2014 рік
Перший переїзд відбувся 2014 року — з Донецька до Києва. Купили будинок. Гроші позичили у її брата. На меблі взяли кредит у банку. Хороша робота. Була завідувачкою відділення в лікарні. Чоловік — професійний спортсмен.
2022 рік
У лютому 2022 року будинок згорів (влучання ракети). З Гостомеля вибиралися через ліс. «Правдами і неправдами» дісталися до Дортмунда. За 8 років сім'я двічі втратила «все». Головне — живі. Будинку немає, а банківський кредит і борг залишилися.
2024–2025 роки
З травня 2024 року ми зайнялися питанням відшкодування збитків (існує державна програма компенсацій). Вже у травні 2025 року надійшло повідомлення про позитивне рішення — видачу житлового сертифіката на суму 3 млн 145 тис. грн (це понад 67 тис. євро). Звісно, цей сертифікат не покриває всіх втрат. Тому ми звернулися до суду і надалі плануємо звернутися до Міжнародного реєстру компенсацій.
Чому я про це пишу? Кожен, хто постраждав через війну, має право отримати компенсацію — як державну українську, так і міжнародну. Репарації — це не міф, а реальність.